Кіно, яке важко дивитись, але варто "Кіборги".

"Аеропорт Донецьк, а ми називали його просто АД."

"Боєць запитав, чи правда, що в пеклі такий самий запах, як в аеропорту."

"Аеропорт утримували з власної волі не кіборги, а звичайні люди"

(із документальної книги "АД 242")

Пульсує туга жилами, на шмаття рве аорту,

Сльозами болю й відчаю клекоче серця стук,

В снігу букет з трояндами – бійцям аеропорту,

А в думах ритмом подиху шалених ГРАДів звук.

У небі, рванім кулями, відлуння свисту й тріску,

Туманом гніву лютого – в безодню полоса,

Під баштою нескорених – уламки обеліску,

І стеляться сніжинками в підніжжя небеса.

Тут все пропахло порохом, тут все полито кров’ю,

Вогнями честі й доблесті тут гартувалась сталь,

Тут атоми й молекули просякнуті любов’ю,

Тут славнем і молитвою оспівана печаль.

Колись сніги розвіються і стихне тиск аорти,

І суть нащадки вимолять з розстріляних грудей,

Та вічно нам лунатиме той спів з аеропорту,

Де чин творили Кіборги у образах Людей.

Вони постали каменем, як неприступна скеля,

На них залізом плавленим валились сотні тон,

Та їх кістки не тріснули – не витримала стеля,

Та дух їх не зламався – не витримав бетон!

©Василь КОВТУН